Історії, анекдоти, легенди та інші випадки
Поблизу струмка, що в хуторі Пентая, доїжджаємо до будинку Дмитра Голдіша. Насправді це один з будинків, побудованих після Революції на купленій землі, а не успадкованій. Він хотів облаштувати тут домашнє господарство, як це прийнято в цій місцевості, але вийшов скоріше будинок для відпочинку та місце для невеликої особистої колекції. Він живе в комуні Поляни, Марамуреш, де працює в місцевій держадміністрації. Був бібліотекарем і директором будинку культури, а краєзнавство завжди його захоплювало. На зайнятих ним посадах пан Дмитро Голдіш мав можливість багато досліджувати, перш за все завдяки місцевим жителям, людям похилого віку, з якими він мав можливість поговорити про давні часи. І так він зібрав вражаючу колекцію історій, анекдотів, легенд та інших випадків, які насправді є свідченням поширених вірувань та історії людей цих місць.
Будинок пана Дмитра – дерев’яна конструкція, розташована на невеликому пагорбі на хуторі Пентая. Поруч з будинком є невеликий сад, солярій та левада. Пан Дмитро користується нагодою, щоб почистити гілки на деревах. Минув деякий час, відколи він бував тут, будучи зайнятий іншою роботою. На ньому сорочка з гуцульськими мотивами та старий шкіряний кожух, якому більше 40 років, все зі своєї особистої колекції. Зверху – сіряк (сукман на місцевому діалекті), зроблений із сукна. Убрання довершує капелюх.
Це місце стало ґаздою багатьох традиційних предметів, які пан Дмитро протягом багатьох років збирав від місцевих жителів. Він дуже хоче, щоб ці предмети колись знайшли своє місце в музеї, і, можливо, колись саме цей будинок і стане одним із них.
Поки що одна з кімнат облаштована в стилі цих місць: два ліжка по боках, посередині стіл, лава біля вікна, килимки, ткані та плетені настінні килими тощо. На стінах – обрамлені рушниками ікони, а навколо – тарілки. Багато інших тарілок не знайшли свого місця на стінах і були розкладені на столі, як на виставці. Привертає увагу старовинний свічник, світильник та кілька глечиків. Пан Дмитро Голдіш згадує роки після Революції, коли багато людей позбувалися старих речей, не оцінюючи їхньої цінності. Йому було болісно бачити, як одяг та предмети, що є частиною культурної спадщини цієї громади, спалюють, продають або просто викидають. Цей факт і наштовхнув його почати збирати їх, наскільки міг, щоб не дати їм загубитися.
Я хотів би, щоб наші нащадки мали змогу побачити та пізнати частину історії тутешніх місць та людей через зібрані предмети. А потім нехай кожен проінформовано вирішить, як це було, чим йому допоможе знання минулого. Щоб мати можливість вибрати, як вони можуть передати далі спадщину наших предків
Розмови зі старожилами
Ця зона рясніє історіями, пересипаними справжніми, уявними або переплетеними елементами. Легенди тут, здається, у себе вдома, і жартівлива та весела натура людей випливає і з анекдотів та жартів, які тут поширюються. Пан Дмитро Голдіш спілкувався з багатьма старожилами села. Вони розмовляли біля паркану чи біля воріт. Тоді був найкращий час дізнаватися подібні історії. Він почав їх записувати, сподіваючись, що таким чином вони не загинуть разом з людиною, від якої він їх дізнався. Він намагався писати їх як румунською, так і українською літературними мовами, але таким чином вони немов втрачали своє значення та цінність. І тоді він вирішив записувати їх на місцевому діалекті, у тому вигляді, в якому їх зібрав.
Він публікував і статті на ці теми в українських журналах і сподівається, що одного разу зможе видати книгу з усім зібраним. До цього часу у нього є ще один дорогий проект, який він хотів би здійснити: він почав працювати над генеалогічним деревом кількох сімей, збираючи та упорядковуючи зібрану інформацію.
Мені це просто-напросто подобається, це мене цікавить і я хочу зробити це для нащадків, щоб щось залишилося після мене. Я думаю, що важливо знати своє коріння, свою історію
