fbpx
Жити (з) мистецтвом
Відтворити відео

Юрій Лавер

Музикант, пропагує звичаї та пісні, специфічні для весіль у давнину
Жити (з) мистецтвом
Жити (з) мистецтвом
Давні весілля та роль музикантів
/

Традиційна музика та весілля

Весілля – це один із найважливіших звичаїв як для майбутньої родини, так і для громади. А давні весілля в зоні Долини Рускова Марамороського повіту були прикладом події, зв’язків та соціальних відносин, інтегрованих у певну соціальну структуру. У всьому цьому весільному пейзажі музиканти відігравали надзвичайно важливу роль у підтримці атмосфери. У свої 55 років Юрій Лавер, якого прозивають Мекулаюcкі, має багато весіль, на яких він був музикантом або хеґедушем, як тут кажуть на місцевому діалекті. Тому він дуже добре знає звичаї та пісні, характерні для весіль з Репедя (укр. Кривий) повіту Марамуреш. Він грав на скрипці, зонгорі, барабанах і співпрацював з багатьма іншими музикантами зони.

Будинок пана Юрія розташований на одному з пагорбів села, звідки відкривається прекрасний краєвид. Він народився саме тут, на цьому пагорбі, у дворі батьківського будинку. Він не хотів почекати, поки мати потрапить до лікарні. Тут він прожив усе своє життя, і все тут хоче жити й далі, скільки йому відведено від Бога. Скрипка, зонгора і трембіта терпляче чекають на почесному місці в будинку пана Юрія. Він радий кожній нагоді пограти на них та повправлятися у своїх музичних навичках. Вже майже закінчились дні традиційних численних весіль, і тепер він рідше має нагоду пограти, як це робив тоді.

Нас було декілька музикантів – хеґедушів у селі, але іноді проводилося багато весіль відразу, тож доводилося запрошувати музикантів із сусідніх сіл, щоб задовольнити потреби усіх. Були потрібні музиканти як удома в нареченого, так і в нареченої. Принаймні два для кожного: один зі скрипкою і ще один із зонгорою або барабанами. Це у випадкук, якщо не домовилися про більше

розповідає пан Юрій Лавер

Нескінченні вечірки

Ночі та дні весілля були насиченими, і учасників треба було розважати. Пан Юрій (Юр) навчився цього заняття від найдосвідченіших хеґедушів і напрактикувався бути витривалив, тому що люди були великими любителями розваг. Весілля влаштовували вдома у наречених і тоді їм не було обмежень, як зараз у ресторанах, закінчувати у певний час… або день. І так весілля розтягувалися і могли тривати дні і ночі, залежно від можливостей наречених. Траплялося, що на весіллі було 3-4 ряди співтрапезників-гостей, через те, що місця було мало і за столами поміщалася лише певна кількість гостей. І кожен ряд треба частувати й обходжувати однаково, з їжею та напоями, музикою й танцями. І хеґедуші повинні були бути завжди у формі, щоб підтримати атмосферу.

Розваги розпочинались у ніч перед весіллям, коли у нареченого шився прапор, у супродові специфічних пісень. У день весілля подруги або жінки із села допомагали нареченій одягатися, тоді як у кімнаті, підготовленій для гостей, музиканти підтримували атмосферу. Як процесія нареченого, так і процесія нареченої, кожна зі своїми музикантами, зустрічалися десь посередині дороги і так разом доходили до церкви, де відбувалося релігійне вінчання. Також існував звичай, щоб наречений ішов зі своєю процесією у супроводі музикантів до дому нареченої, де їх частували, а потім ці дві процесії йшли разом до церкви. У минулому ще був звичай, щоб наречений і наречена не йшли після церкви разом на вечірку, а кожен щоб ішов до себе додому, де весілля продовжувалось. Якщо їм не вистачало місця у себе, вони зверталися до своїх сусідів або робили намет біля будинку. Наступного ранку наречений і частина його гостей йшли додому до нареченої. Якщо наречена йшла у невістки, то вони поверталися до будинку нареченого, або наречений залишався в домі нареченої, якщо він йшов за зятя.

Ритуали та пісні

Були специфічні мелодії для різних етапів та ритуалів весілля: про значення вінка нареченої, про одягання нареченої, розламування калача, танець нареченої, знімання фати (коли нареченій знімають фату, а одягають хустку, символ заміжньої жінки) або момент, коли нареченому знімають квітку з грудей і одягають капелюх на голову – ще один символ зміни його статусу. В кінці весілля хрещених батьків проводили додому, все під музику, і подеколи святкування продовжувались у них. Весільна церемонія мала багато інших специфічних елементів, кожен зі своїм значенням, але музика була невід’ємною частиною більшості цих етапів.

Це був «божевільний» час, як із ностальгією згадує пан Юрій Лавер. Він з ранніх років захоплювався хеґедушами і, як він зізнається, постійно крутився біля них, щоб «вкрасти» їхнє заняття – навчитися від них їхньої майстерності. Його батько був лісовим бригадиром, і в його команді був хеґедуш, від якого хлопець учився ще з 12-13 років. Усьому він навчився на ходу. Від мелодійних рядків та текстів до конкретних звичаїв. Не було ніякої школи. Були тільки амбітність, пристрасть і музичний слух. Всього навчалися усно, він старших людей чи від інших музикантів. У 18 років його покликали бути хеґедушем на весілля. Він працював і в лісі, вирощував і тварин. Не можна було прожити лише з весіль та розваг, бо це була сезонна робота, але пристрасть та рішучість допомогли йому витримати багато років у шаленому ритмі, заданому довгим періодом весіль. Його все ще кличуть грати на весіллі чи хрестинах, але багато чого змінилося. Він сумує за часами, коли традиційні весілля були правилом, а не винятком.

Авторка тексту Марія Чінар-Жіґа
Автор фото Келін Ілля

Поділись з друзями цією історією

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на tumblr
Поділитися на reddit
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на whatsapp

Юрій Лавер

Музикант, пропагує звичаї та пісні, специфічні для весіль у давнину

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.