Місцевий гуцульський фольклор із Бистрого та життєві історії з гуморесок Дмитра Коренюка
Будинок Дмитра Коренюка розташований безпосередньо біля головної дороги в с. Бистрий, Марамуреш. Він чекає нас біля воріт. На ньому традиційна сорочка – “гуцулка” – та старий гуцульський кожух, про який ми пізніше дізнаємось, що він був знайдений у старожилів села. Його погляд лагідний і чуйний. Тим не менше, щось немов підказує, що він настроєний на жарти. Відколи овдовів, живе один, тож господарством займається сам. Діти роз’їхалися в інші місця, він їх відвідує, але все-таки вдома найкраще. Раніше він виконував різну роботу, специфічну для села. Хоча й був, по черзі, мером, директором школи, вчителем, тренером з легкої атлетики, він дбав і про землю, про тварин, як це було прийнято в селі. Зараз стало складніше це робити, і він зізнається, що вже й не дуже цього хоче у своєму віці. Його багата літературна творчість також базується на дуже здоровий основі, взятій із народного гумору. Гуцульська субетнічність та народні традиції є основою літературної творчості Дмитра Коренюка.
Він вважає себе сином села. Тут він народився, виріс і творив. Закінчив факультет фізичного виховання, займався волейболом, грав за команди міст Сату Маре (Olimpia Satu Mare) та Байя Маре (Explorări Baia Mare). У 2004 році був засновником і головою першого в Румунії Гуцульського культурно-спортивного товариства “Гуцули” (2004).
Я дивлюсь на його сиве волосся, яке робить дуже цікавий контраст із його блакитними очима, такими ясними, що нагадують чисте небо. Пана Коренюка легко впізнати на будь-яких заходах. Він один з тих людей, які відразу кидаються вам у очі. У ньому є щось особливе, таке, що не можна точно пояснити. Він одягає на голову капелюх, який, здається, чудово довершує все це гуцульське вбрання. У коридорі його будинку виставлені декілька з багатьох дипломів та відзнак, отриманих ним упроводж часу від культурних та громадських установ Румунії та України за його результати в культурному та мистецькому планах. Їх набагато більше, та лише декілька з них мали місце на стінах. Окрім них, ви можете побачити й інші подарунки чи предмети, які він отримав від друзів чи співпрацівників з України.
Він показує нам спальню, де знаходиться невеличка бібліотека з книгами як українською, так і румунською мовами. Багато з них допомагали йому в дослідженнях, інформували, навчали історії або підтримували у вдосконаленні української та румунської мов. Все тут є й ноутбук, яким він використовується, щоб підтримувати зв’язок з друзями з Україні чи інших частин світу. Його надихає те, що він бачить, він пише жартівливі побажання, гуморески з нагоди днів народжень або ділиться різними ідеями.
“Гумор – це серйозна справа”
Уперше він прибув до України в 1993 році на перший з’їзд гуцулів, це й був момент, коли він закохався в Гуцульщину. Він був вражений схожістю з його гуцулами з Бистрого, і так він почав розслідувати далі історію місць та людей. Він дивувався багатству місцевого фольклору, який почав збирати. Ось так народились його жартівливі вірші – гуморески. Особливо його надихали розповіді односельчан, історії з їхнього життя, а також історії людей із сусідніх сіл чи з румунського гумору.
Гуморески Дмитра Коренюка – це синтез традицій народного гумору і власного світовідчуття, однак на значно вищому щаблі літературного процесу. Оригінальні за тематикою, з характерними героями, життєво достовірні, втім, позначені складною простотою гумористичної оповіді. Автор вишукує і знаходить смішні історії, вводить героїв в оригінальні комічні ситуації, змушує їх діяти, шукати оригінальний вихід з непростих обставин, змальовує події та персонажів нетипово, часом недоречно, і саме це є основою смішного
Ще зі школи він був членом художнього ансамблю, ансамблю народних танців, хору. Ставши вчителем у школі в Бистрому, він розгортав багату культурно-мистецьку та спортивну діяльність із учнями та молоддю цієї місцевості. У 1996 році він заснував перший гурт пісень і танців “Веселі гуцули”, з якими отримав Гран-Прі на Міжнародному фестивалі гуцулів у Надвірній, Україна.
Він заснував ансамблі та мистецькі колективи народних пісень і танців, з якими брав участь у численних національних та міжнародних фестивалях; збирав та обробляв традиційні пісні, складав тексти пісень. Все це він робив з метою пропаганди та збереження місцевого фольклору та звичаїв цієї місцевості.
Він ініціював та пропагував фестиваль “Гуцульська Міра” разом зі своєю землячкою Ярославою Колотило (колишнiм старшим радником Міністерства культури Румунії). Фестиваль став головним святом комуни і триває й сьогодні. Він часто виходив на сцене фестивалів у Румунії, Україні, Польщі та США як автор-гуморист-виконавець, і його виступи мали успіх.
Писати він почав досить пізно і зарекомендував себе як письменник, видавши 3 томи жартівливої поезії на гуцульському діалекті рідного села: «Демократія в постолах» (1999), «Весело і гірко» (2008) та «На дарабі до Європи» (2015).
Друкувати почав у 1996 році в україномовних газетах та журналах, які виходять у Бухаресті під егідою Союзу українців в Румунії: “Наш Голос”, “Вільне Слово”, “Український Вісник”, а також у “Гуцульському календарі”, “Ґражді” та “Карпатах” з України. Він також публікував вірші румунською мовою в газетах “Український Кур’єр” та “Марамороські говірки”. У Будапешті було перекладено та видано угорською мовою кілька жартівливих віршів.Коли я щось створював, я завжди мав на увазі зробити щось якісне. Коли мені не виходило так, як я хотів, я не ризикував. Гумор - це серйозна справа
І читає нам декілька своїх жартів, гуморесків, бо все ж таки нам треба звеселіти, навіть якщо ми робимо серйозну справу.
