Поет-лісоруб Гаврило Клемпуш
Вузька дорога серед дерев, пасовищ та вод веде нас до села Вишівська Долина (румунською Валя Вішеулуй). За календарем має бути весна, але намети довкола нас суперечaть цьому. Ми приїжджаємо в село і прямуємо до меморіального будинку першого в Румунії українського поета з Мараморощини. Вчителька української мови Славка Бойчук, онука поета, яка досліджувала життя та діяльність свого діда та включила це дослідження до своєї дипломної роботи, чекає нас на перехресті вулиць, щоб провести. Ми знаходимось на лівому березі Тиси, і якщо подивимося праворуч – бачимо Україну. Дістаємося до будинку поета, де на нас чекає його син Богдан, який і досі живе там із дружиною в одній із кімнат.
Вишівська Долина належить комуні Бистра і знаходиться прямо на кордоні з Україною. Це місце, де річка Вішеу впадає в Тису. Через досить значну відстань до найближчого сусіднього села Бистра (близько 9 км), село здається відокремленим від решти світу, дехто називає його “кінцем світу” або “кінцем Румунії”. Вишівська Долина – найближча місцевість в Румунії до Центру Європи (який знаходиться в Україні в селі Ділове). Тут починається сухопутний кордон між Румунією та Україною, до цього місця ці дві країни відокремлені одна від одної Тисою. Раніше існував потяг, який зв’язував село з українським містечком Рахів, але вже кілька років як він не курсує. Заплутані історичні дані дуже ускладнюють аналіз історії села. Однак відомо, що першими мешканцями долини річки Тиса були близько 400 гуцулів з Рахова, Ясіня, Богдана, Галичини.
Це рідне село Гаврила Клемпуша, того, хто залишився в пам’яті української літератури з Румунії як поет-лісоруб. Це село, яке надихнуло практично всю творчість Гаврила Клемпуша.
Він народився тут 22 березня 1910 року, в сім’ї дуже віруючих селян. Батько, Юрій Клемпуш, знав письмо. Мати, Марія Попадюк, була простою жінкою, яка виховувала своїх дітей у християнському дусі, привчаючи їх змалку відвідувати церковні служби. Гаврило Клемпуш був самоуком, навчившись читати і писати, як він сам зізнається в автобіографії, з молитовника “Отче наш” та з Шевченкового “Кобзаря”. Коли українська література Румунії була ще бідною і ледве зароджувалась, Гаврило Клемпуш став першим українським гуцульским поетом з Мараморщини, який писав вірші-коломийки про лісових робітників. Ці вірші були надруковані в газеті “Новий вік” (сьогодні “Вільне Слово”).
Богдан Клемпуш, син поета, чекає нас на ґанку. Ми помічаємо меморіальну дошку біля входу, про яку дізнаємося, що була встановлена наприкінці 90-х років за підтримки Міністерства культури Румунії, Союзу Українців Румунії та мерії с. Бистри. Також розгортається транскордонний проект, щоб цей будинок був реставрований та став офіційно Меморіальним музеєм, включеним до туристичного маршруту. Наразі все відбувається завдяки зусиллям сім’ї: відвідування туристами, заходи, догляд. Разом із паном Богданом та Славкою ми заходимо в кімнату, де виставлені особисті речі поета, зібрані та ретельно збережені родиною. У кімнаті розміщені рукописи, книги, Євангеліє слов’янською мовою, традиційні предмети, характерні для гуцульських будинків зони, такі як вовняні ковдри, настінні килими, вишивки, глиняні тарілки, що висять на стінах, рушники в центрі будинку, на стелі помічаємо лампу, під світлом якої поет написав багато віршів. Навколо печі, яка все ще працює, є каструлі, тарілки, ложки та інші подібні предмети побуту, якими користувався й сам поет. Портрет Тараса Шевченка – на почесному місці, поряд із іконами та сімейними фотографіями.
Біографічні аспекти
Життя поета було нелегким. Починаючи з 1931 по 1935 рр., з певними перервами Г. Клемпуш служив у війську. За цей період він пише багато віршів. І як відомо його синам з того, що він сам розповідав, саме через ці вірші він був заарештований в 1936-му році і пробув три місяці в сігетській тюрмі. У 1932 році він розпочав обов’язкову військову службу в навчальному центрі No 2 жандармерії з м. Орадя. У 1938 році, напередодні війни, був мобілізований до трудового батальйону в Бессарабію. У червні 1940 року румунські війська вийшли з Бессарабії та Північної Буковини, але Гаврило Клемпуш, навантажений багатьма речами і втомлений після багатомісячної напруженої праці, не витримавши подорожі та палючого сонця, захворів і залишився у лікарні в Бельцях. Потім він прибуває до Чернівців, повернення до Румунії було неможливим самостійно, без товаришів, які вже багато тижнів як потрапили по той бік Пруту. Тут починається найкращий період його життя. Тут він зустрів видатних інтелектуалів та творців, які допомогли йому підготуватися й стати студентом педінституту у Чернівцях. У цей період він познайомився з письменницею Ольгою Кобилянською. Про момент першої зустрічі з нею він розповів у статті, опублікованій у 200-му номері газети “Радянська Буковина” від 8 жовтня 1963 р., у рік, коли письменниці сповнювалося 100 років від народження. Дебютував у 1940 році, у виданому в Чернівцях «Календарі», трьома віршами: «Моїй Батьківщині», «Письмо з рідного краю» та «Три сини».
Далі настав маловідомий період з життя поета, який був висвітлений дуже ухильно в його „Автобіографії”. Лише після його смерті деякі речі були з’ясовані, але й про їх достовірність не можна з точністю запевляти, багато речей ще залишилися нез’ясованими. Безперечним є те, що в 1945 році він перебував у Свердловську (нині Єкатеринбург), про що свідчить тимчасове посвідчення особи, видане радянською владою міста терміном дії на півроку. У 1948 році він повернувся на все життя до Румунії, оселившись у рідному селі, де одружився із вдовою з чотирма дітьми, яка народила йому трьох хлопчиків – Ярослава, Володимира та Богдана. Володимир, на жаль, помер у ранньому віці. У 1953 році він на короткий час став вчителем-замінником у сільській школі, про це в сімейному архіві зберігається Рішення про призначення No. 947 від 3 листопада 1953 р., видане відділом освіти Народної ради Вишівського округу.
Тематика віршів Гаврило Клемпуша
Тематика віршів Гаврила Клемпуша – різноманітна. В кожній поезії знаходяться дорогоцінні зерна, що доброзичливість і щирість кожної поезії – вустами зрілої вже людини – розвиває, поширює і узагальнує поетичну думку.
У ценрі його уваги – людина трудівник. Поет створює справжні образи трудящих селян, а також їхню працю: образ землероба; лісоруба; образ гуцула-вівчаря; а також й залізництво
Важливою темою віршів поета-лісоруба є тема миру та співдружності народів. Гаврило Клемпуш у ряді cвоїх віршів гаряче виступає на захист миру, засуджуючи намагання паліїв війни втягнути людство у нову світову війну. Поет також був глибоко віруючою людиною, сильно любив церковну літературу, збирав і писав церковні й релігійні пісні.
За життя він опублікував єдину збірку віршів “Моїй рідній батьківщини співанки співаю”, Бухарест, видавництво Критеріон, 1963. Майже через двадцять років після смерті поета (відійшов у вічність 5 січня 1990 р.) у Бухаресті, за старанням його внука Богдана та за фінансовим сприянням Союзу Українців Румунії, вийшла друком друга збірка “Верховинська сопілка”, що вміщує вірші, кілька оповідань, невелику частину із написаних автором коломийок і прислів’їв, вибраних з його рукописної спадщини. У 2010 році побачила світ його третя книга “Із-за гори Яворова”, яка включає марамороські народні пісні, балади, коломийки, історичні та вояцькі пісні.
Для нього рідне село, рідний край займає важливе місце в серці і душі. – Сестри його – це річки, які протікають вздовж села; браття – «дерева в садочку». Гаврило Клемпуш розмовляє з природою, коли його щось засмучує. То він звертається до неї, як до людини, знаючи, що ніхто не зможе стримати краще таємниці, ніж вона.
