“Музейний експонат” Василь Зеленчук
Він працює серед книжок, рукописів, листів, кераміки, вишитих рушників, скринь, ліжників та інших старожитностей. За вікном гори, дерев’яний паркан і асфальтована дорога. Але так було не завжди. Ще зовсім недавно поет Василь Зеленчук цілих десять років був сільським головою села Криворівня.
Нині він старший науковий співробітник музею Івана Франка і ця робота йому вельми до вподоби. У будинку, де розташований музей, свого часу бували Михайло Драгоманов, Гнат Хоткевич, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та ще не одна видатна особистість. Тож, імовірно, навіть стіни тут спонукають до творчості.
Василь Зеленчук – істинний горянин і гуцул. Тут його коріння до восьмого чи й девятого покоління: всі прадіди народилися тут. Після навчання у Львові, незважаючи на всі кар’єрні та любовні перспективи, Зеленчук повернувся до рідного села.
Писати почав ще у студентські роки, однак нині стидається навіть про те говорити. А вже за років десять після університету його стосунки з літературою стали більш серйозними.
Багато не пишу. Коли я зрозумів, що став краще писати? Я філолог за спеціальністю і вмію аналізувати художні твори. А найкраще критикувати самого себе
Значна частина його творів написана між другою ночі та четвертою ранку. Часто не обходилося без кухля пива, хоча тепер деякі речі, жартує Зеленчук, з’являються і без трунку.
Якою би не була складною праця сільським головою, поет визнає, що в той час, в перервах між рутинною бюрократією та сварками з районним начальством, написав найбільше.
Назло усій бюрократії почав більше писати. Звісно, у верхи підеш, там тихонько, може і два вірші вродитися за один день. А потім два місяці може не писатися нічого
Такі паузи Зеленчука не бентежать – всьому свій час.
А поки вірші напівдорозі, поет має інші, не менш важливі справи. У 2019-му році він начитав 21 годину аудіокниги “Дідо Иванчік” Петра Шикерика-Доникова. Його записав на своїй студії в горах екс-музикант гурту “Кораллі” Василь Юськів. Сам Василь Зеленчук захопився цим твором ще наприкінці 90-х, коли писав про нього курсову роботу. А тепер цілком упевнений, що “Дідо Иванчик” доводить, що гуцульський діалет — то окрема мова, бо навіть не кожен гуцул осилить прочитати і зрозуміти ту книгу.
Неквапом поет створює гуцульську абетку, хоча й побоюється, що горяни потрохи забувають свої особливі слова.
Пан Василь спільно із поетами Петром Мідянкою із Закарпаття та Назаром Федораком зі Львова має спільну збірку “Карпати на трьох”, де кожен із авторів опублікував твори своєю діалектною мовою.
Із Назаром Федораком Василь Зеленчук знається давно, ще з часів навчання. А Петро Мідянка якось приїхав у Криворівню до отця Івана Рибарука. Зеленчук із Мідянкою сіли під старим дубом і вирішили творити спільну книгу.
Ось уже кілька років Василь Зеленчук працює над власною збіркою поезії, яка матиме сувору назву з твердими “р”: “Ґруні і ґражди”. Літературною мовою то означає верхи і хати. Без них поет не уявляє свого життя. І скільки би не доводилося дертися вгору і вниз Карпатами, любить їх ніжною любов’ю.
У горах добре. То треба, певно, побути хоч би тиждень, два, три і тоді це стає зрозуміло. Ти тут родивсь, тут немає шуму. А нічого доброго немає в іншому. Тут добре
