«Гуцули» – важливе та непересічне явище в українській музиці. Один із перших рок-гуртів країни, зі своєю особливою манерою, котра запам’ятовується з перших рифів.

Здається, що вся історія «Гуцулів» помережана парадоксальними фактами та подіями. Це історія існування всупереч: місцю, часу, обставинам.

Власне, час та місце постання гурту засвідчують його непересічність. Він з’явився наприкінці 60-хх і почав грати гард-рок, що лише набував популярности в світі. Така подія є феноменальною вже тому, що цей колектив виник в Радянському Союзі, де тоталітарна машина глушила радіостанції інших країн, боячись чужих впливів та того, що правда про події в світі досягне вух мешканців СРСР. Та й взагалі нищила все інакше, що виходило за вутлі рамки пристосуванства та соцреалізму. Проте не менш важливо, де саме постали «Гуцули». Не просто на Заході України, до котрого була прикута особлива увага спецслужб через «неблагонадійність» регіону, а в невеликому гірському Косові.

Проте в цім випадку парадоксальність позірна. Як любить повторювати професор Ярослав Грицак: «Все найцікавіше народжується не в центрі, а на периферії». І дійсно, в Косові на той час склалися особливі умови, котрі дозволяли постати такому феноменові як «Гуцули». Завдяки близькости до Румунії, мешканці близьких до кордону теренів мали змогу ловити радіо сусідньої країни, котре влада чомусь не глушила. Либонь, сподіваючись, що незрозуміла мова відіб’є бажання налаштовувати приймачі на румунські хвилі. В цім й полягав прорахунок режиму, бо музика – мова інтернаціональна, а людям із тонким слухом досить кількох нот, аби відчути нерв доби, вловити тенденції, художньо їх осмислити й перетворити на власний продукт.

Та й мале місто далеко в горах могло часом трохи жити за своїм укладом, бо і партійним функціонерам, і спецслужбістам ще тут жити. Хоча це аж ніяк не означало, що все минатиме гладко. А проте «Гуцулів» на «Червону Руту» послав райком партії.

Саме поєднання, той фірмовий стиль, котрий виплекали «Гуцули» теж виявився не менш парадоксальним та несподіваним. Його можна окреслити як гуцульський гард-енд-геві-фольк-рок, де серйозні складні партії перемішані з місцевою говіркою та подекуди іронічними текстами.

Проте в усіх цих поєднаннях та суперечностях і полягає істина, бо «Гуцули» – це правда життя. Тогочасного й теперішнього. Правда життя в малім місті, де, окрім вигод на вас звалюються й звичні проблеми: брак кадрів, обмежені ресурси, нерозуміння.

Та й музикування в малому місті чи бажання розвиватися так, як бажаєш, подібне на гру в футбол за збірну із невеликої країни: з цього не проживеш, потрібно мати додаткову опору. Тому довелося займатися ще чимось, аби заробляти на хліб насущний. Тому хтось подався на заробітки, а хтось мусить тягнути лямку гри на весіллях та похоронах, викладати, керувати ансамблями чи займатися підприємництвом, а вільний час вже викроювати на те, що миле серцеві. Тож життя змінило уклад, воно перестало обертатися довкола гурту, тому його учасники не відчувають обов’язку триматися купи, тож розбрелися по інших містах і селах, лиш вряди-годи збираючись на репетиції.

Проте особлива стилістика та бажання триматися того шляху, який намітили від початку зіграли в історії «Гуцулів» двояку роль. З одного боку вони робила їх впізнаваними, з іншого – впихала в рамки неформату. Себто стиль і манера «Гуцулів» виявилися криївкою. Внутрішньою гард-рок Гуцулією, в яку вони могли ховатися од уваги спецслужб. Проте таке криївкування завше має подвійне дно, адже воно виявилося і сховком від заслуженої уваги поціновувачів та поціновувачок.

Проте ця криївковість та брак популярности не означають забуття. Навпаки, знання «Гуцулів» – це наче таємний код. Перепустка до світу тих, хто тямить. Тому не неформатні, а особливі, не непопулярні, а відомі посвяченим. Тому слухання «Гуцулів» – це заодно можливість і самому заглибитися в інший світ, в сюрреальний веселий світ карпатського гард-енд-геві-фолк-року, у свою Внутрішню Гуцулію, котра продовжує існувати не всупереч обставин та бажань заздрісників, а заради тих, хто пам’ятає та любить.