Батьківська любов музиканта-віртуоза Романа Кумлика
Коли вона починає говорити про батька – її голос змінюється, сповнюється поваги і вдячності. Наталія Гузак-Кумлик продовжує музейну справу тата Романа Кумлика і крім цього робить щось дещо більше – вчить інших людей любити.
Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика — це приватний музей у Верховині Івано-Франківської області, що виник у 1998-му році. Тут завжди людно, адже це місце — одне із обов’язкових для відвідування туристу.
Експозиція розташована на другому поверсі будинку Кумликів. Аби тут опинитися, потрібно акуратно піднятися вверх дерев’яними сходами. На стінах: музичні інструменти з різними історіями, старі фото, гуцульський одяг, посуд, годинники, бесаги.
У часи, коли музеєм займався батько, Наталя не цікавилася музикою. Їй здавалося, що вона все одно не зможе бути, як тато, тому з дитинства вирішила стати лікарем. Батько підтримав і дівчина згодом опанувала професію педіатра. У той час музикант-віртуоз Роман Кумлик грав на 35 музичних інструментах, проводив екскурсії та дбав про те, аби родина була щасливою.
У 2014-му, коли тата не стало, виникло питання — закривати музей, чи ні.
Я якось так рішила, що ні, напевно, закрити я не маю права. Це татове серце, татова душа, татовий музей. І він все казав: “Я зробив це для людей”
Перший час, коли вона проводила екскурсії, то постійно лише говорила. Але дуже мріяла навчитися грати, аби справді показати, як звучить музей її тата. Вона довго вчилася, слухала записи, повторювала, і, зрештою, поступово стало виходити і тепер під час екскурсій у музеї лунає музика. Було не легко справитися з усіма інструментами, але допомогли наполегливість та навіть безсонні ночі.
Крім того, Наталя запрошує до інструментів туристів — пограти на дримбі, чи навіть на трембіті. З гостями вона завжди весела і привітна, жартує і сміється. Коли ж розповідає про тата, на очах виступають сльози.
Де би я не була, я завжди йду вперед. Це залежить від характеру. Якби я не хотіла, то ви би приїхали, а я сказала: “Музей вже 6 років не працює. Але я за цей час зробила масу роботи”
У Наталі Кумлик вихідних немає: ні суботи, ні неділі, ні свята — щодня є люди, які хочуть відвідати музей. Після того, як батька не стало, Наталя покинула лікарню і весь свій час віддала музею. Не мала часу більше ні на що і страшенно втомлювалася. Але нині трохи відкорегувала свій розклад і повертається до педіатрії. Впевнена, що зможе поєднувати дві найголовніші справи свого життя — бути лікаркою та гуцулкою.
Тато для мене — це опора. Він настільки нам дав любові, що після того, як він помер, ця любов і опора залишилася
Вона вірить, що після відвідин її музею, туристи з теплом згадують і своїх батьків. Хтось після екскурсії їм подзвонить, а хтось вирішить примиритися після років мовчання.
