fbpx
Жити (з) мистецтвом
Відтворити відео

Ірина Цвілик-Серьогіна

Мисткиня, майстриня кераміки

Бабця Павліна

Я була маленькою і все бігала до бабці своєї – до Павліни Йосипівни. А бабця все мені казала: «Ірка, ти приходи помагати насікати. Насічку роботи на посудинах!» — Зараз покажу, що таке насічка. — тягнеться до кухля. – Бачите малюнки? А тут є такі насічки. Насічки якби підкреслюють малюнок, роблять його виразнішим. Моя бабця весь час гончарувала, сестра Надя рисувала, а я робила насічку. Якось бабця так дивиться на мене та й каже: «Ти знаєш, Ірка, з тебе, каже, буде гончєр.»

Вбрана у чорну сукню, що обтягує її розложисті бедра. На талії – широкий пасок, виблискує тонкими золотими, бордовими та коричневими нитками. Шию акуратно кутає тонке намисто з білих перлин. Волосся пофарбоване у вогняно-червоний колір, коротка стрижка. Обриси лиця підкреслені легким макіяжем. Найбільше – губи. Яскраво-перламутровий рожевий колір помади найдужче вирізняється серед інших. Ірина Цвілик-Серьогіна – одна з найвідоміших майстринь косівської кераміки та гончарства в Україні. Їй 71 і вона досі гончарує. Продовжує справу своєї бабці – Павліни Цвілик, котра була однією з провідних та відомих косівських майстринь. Вона прищепили онуці любов до родинної справи та була першою наставницею малою Ірини. Давні традиції бабці Павліни зберегла до сьогодні, котрі вміло та майстерно використовує у техніці гончарства та кераміки.

Ірина Цвілик-Серьогіна народилась та зростала у Косові. Тут ходила до школи та навчалась у косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва.

Серце давнього українського гончарства

Сьогодні місто Косів, що на Івано-Франківщині – один з найвідоміших гончарних центрів України. Тут протягом декількох століть сотні гончарів та майстринь працювали з глиною, зберігали традиції мальованої косівської кераміки. Гончарське мистецтво швидко розвивалось не лише в Косові, але і у навколишніх селах: Кути, Пістинь, Старий Косів. У косівській традиційній кераміці простежується передовсім прадавні звичаї гуцулів, їхнє життя та побут, історія та певна філософія. Керамічні вироби увібрали в себе витоки таємних змістів карпатського краю, а традиційна косівська кераміка – важливий елемент ідентичності українців. Гончарі у своїх роботах використовують триколірну барву: зелену, жовту та коричневу. Пані Ірина у своїх керамічних виробах найчастіше любить коричневий колір.

Тут коричнева у мене на дзабанку, бачите? А там вже темніша така, забагато трошки побілки дала, то вийшов такий темніший колір.

охоче береться показати свої мальовані творіння.

Поруч неї на полиці акуратно поскладані керамічні кахлі, далі красуються баранці, декоративні птахи, свічники, бочівки, тарелі, глиняні дзабани. Дзабан — так гуцули називають посуд для води, молока, квасу.

Тарєлі і ваза з вухами

Колись у Косові існувало більше 250 майстрів, сьогодні залишилось приблизно 70. Проте не всі працюють у традиційній кераміці. Зазвичай, молоді гончарі та майстрині намагаються шукати власні форми, більш відкриті до новацій та експериментів. Ірина Цвілик-Серьогіна розповідає, що працює у традиційній техніці, проте колись намагалась і експериментувати. Тоді вона разом зі своїм чоловіком працювали у тандемі.

Якось на виставці у Києві у мого чоловіка хтось із журналістів запитав про те, що найбільше йому подобається робити. А він такий каже: «Тарєлі і вазу з вухами!»

Ірина голосно сміється, як мала дитина.

Всі досі згадують мого Ваню і його «вазу з вухами…» Він умів вигадувати нові форми.

Раптом замовкає і дивиться кудись повз камеру. Повільно видихає. Рукою торкається серця. Згадує покійного чоловіка.

Чоловік Ірини – Іван Серьогін помер у 2004 році. До того подружжя весь час ділили свою працю на двох. Переважно у гончарній справі працюють в парі: чоловіки крутять гончарне коло, а жінки займаються ліпкою та розфарбовуванням. Спершу Ірина не уявляла як сама робитиме обидві справи, чи навчиться крутити гончарне коло, чи впорається з усією роботою. 

Всі були парами, а я залишилась сама. Все думала, хто мені допоможе.

Жінка сидить у великому фотелі з широкими ручками.

Згодом чоловіки-колеги почали всіляко допомагати майстрині, а пізніше і сама навчилась. Каже, що коли працювала у парі зі своїм чоловіком – то було найкраще що могло бути. Не уявляє, як може подружжя займатись різними справами. Поки розповідає, поволі піднімається з крісла та показує два калачі й свічник, що колись ліпила разом з чоловіком Іваном.

Справа життя

Важливим для гуцулів у творення косівської кераміки є наповнення сюжетних ліній. Це по-особливому передає почерк кожного майстра. Ірина розповідає, що головна інспірації для її творчості — безперервний дух Карпат, в яких кожного разу хочеться розчинятись, немовби заплисти у широке море, а потім у власній голові вимальовувати нові форми та кольори. Казкові птахи, всілякі звірі, природа, гірські ландшафти створюють унікальну палітру настрою карпатського краю на декоративному посуді майстрині.

Пані Ірина є учасницею багатьох виставок в Україні, а її роботи знаходяться у багатьох приватних колекціях. У 2009 Ірині Цвілик-Серьогіній присвоєно почесне звання — заслуженої майстрині народної творчості України, але про це вона говорить дуже скромно. Більш гордо демонструє усі свої творіння, котрі викрашаються з-поміж усіх кутків просторого, світлого покою жінки.

Коли приходжу до своєї майстерні, то відчуваю, що це найрідніше, що є у мене в житті. Моя племінниця Оксана — також як я годинами любить малювати. Інколи дзвоне мені і питає: «Цьоцю, а шо ти робиш?»
«Малюю»
«І я малюю»

Авторка тексту Єва Райська
Автор фото Сергій Гаврилюк

Поділись з друзями цією історією

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на tumblr
Поділитися на reddit
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на whatsapp

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.