fbpx
Відтворити відео

Марія Цофей

Ткаля, виготовляє рушники, скатертини
Жити (з) мистецтвом
Жити (з) мистецтвом
Рушники та скатертини Марії Цофей з хутора Солотяний з с. Полян
/

Основа минулого: ткацтво

Вас чекає розповідь про основу, пряжу, човник, бердо, «воротило» і т.п. та їх роль. Про одне з найстаріших і найдивовижніших ремесел у Долині Рускова Марамоського повіту: ткацтво. Тривалий час жінки в цій місцевості ткали, забезпечуючи таким чином значну частину потреб сім’ї: текстиль для домашнього вжитку або постільні та декоративні тканини (килими, рушники, вовняні ковдри тощо) чи предмети одягу. Сьогодні ще є жінки, які займаються цим ремеслом, але поступово їх стає все менше й менше. Практики цього ремесла подаються в інші світи, а серед їх нащадків занадто мало зацікавлених у продовженні цієї традиції в епоху технологій, масового виробництва та індустріалізації. Пані Марія Цофей з хутора Солотяний, що в Полянах, є однією з тих, хто продовжує займатися цим ремеслом і спостерігає за відродженням інтересу до тканих виробів.

У столітті, коли технологія присутня майже у всьому, важко повернути до життя старі традиції, такі як давнє мистецтво ткацтва на верстаті. Тривалий час жінки з сільської місцевості, у тому числі і з Долини Рускова, мали своїм головним заняттям і навіть обов’язком ткати взимку на верстаті. Ще з раннього дитинства вони навчалися ткати й виготовляти різні речі для повсякденного життя. Так було і у випадку пані Марії Цофей, проте вона знайшла для себе у ткацькому верстаті не лише заняття чи обов’язок. У свої 53 роки вона виткала так багато, що важко усе порахувати. Вона навчилася всього від своєї матері, за якою зачаровано спостерігала під час її роботи. Дівчинка Марія сідала за ткацький верстат – «кросна» (в діалекті місцевості), як тільки звільнялося місце, хоча й не діставала до підніжок.

Ми знаходимо пані Марію за верстатом, установленим вже вдруге цієї зими. Останнім часом вона почала робити багато рушників для мамалиги та скатертин для великодніх кошиків. Після періоду, коли їй здавалося, що інтерес до таких виробів втрачається, пані Марія має зараз багато замовлень. Зазвичай вона це робила для сім’ї, але потім люди почали її просити зробити і для них. І ось вона почала ткати для інших. У неї є давні зразки, які вона запозичила від старших жінок місцевості. Вона готує їх з великою ретельністю та увагою разом із сестрою, коли встановлює ткацький верстат. Якщо в чомусь помиляється – доводиться починати спочатку. Кожен візерунок має свої специфічні вказівки, яких необхідно неухильно дотримуватися.

Ткацький верстат, зроблений дідом

Полотна пані Марії народжуються на ткацькому верстаті з бука, виготовленим її дідом понад 70 років тому. На цьому ткацькому верстаті працювала й її мати. Важливо, щоб верстат був стабільним, тому його потрібно виготовляти з важкого, твердого дерева, яким є бук. Кожна частина ткацького верстату має певну назву та функціональну роль, а також і декоративну. Він зібраний за досить простим принципом. Рамки із нитками називаються основою, і вони піднімаються одна за одною, по мірі того, як пані Марія натискає підніжки, прив’язані ниткою до дерев’яних стрижнів основи. Один береш – один залишаєш, такою є техніка. На верхній навій намотують нитки основи, ця операція називається «снуванням». Для цього використовують пристрій, відомий як «ритки» («оснівниця»). Одна довга нитка має утворити петлі, що стають нитками основи. Готують човник, намотуючи на його шпулю (інакше цівку) утокову нитку. Коли основа і човник заправлені, приступають безпосередньо до самого ткання. І так пані Марія дає нам пояснення щодо кожного елементу ткацького верстата. Для того, щоб природне світло падало на нитки, необхідно встановити його якомога ближче до вікна.

Тренування розуму й тіла

Зараз пані Марія Цофей підготувала ткацький верстат для чергової партії рушників. Вона показує нам, що ще має вдома: кілька скатертин, менші та більші трайсти та кілька рушників. Але все те треба віддати. Жінка зізнається, що це нелегка робота. Ткацький верстат – як двигун, який потрібно запускати з обережністю, талантом та турботою. Важливим є вміння ткалі, яка повинна знати, як тягнути, як підштовхувати, в якому порядку натискати на підніжки. Однак для пані Марії ткацтво є свого роду терапією. Коли ткацький верстат встановлений, вона ледь встає звідти. Вона сидить за ним і налаштовує все, поки не вийде так, як їй треба. Іноді вона забуває встати або поїсти, настільки поглинена своєю роботою.

Я дуже люблю ткати. Я б не могла просидіти зиму без якоїсь діяльності. В інші періоди року є й інша робота довкола хати, яка займають мій час, але взимку верстат є незамінним. Це заспокоює мене і тренує мої м’язи та ноги

Тут, на хуторі Солотяний, минуле плететься повільно, але впевнено, на користь ткацтва. І ткацтво терпляче чекає відновити свої колишні права та славу.
Авторка тексту Марія Чінар-Жіґа
Автор фото Келін Ілля

Поділись з друзями цією історією

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.