Вас чекає розповідь про основу, пряжу, човник, бердо, «воротило» і т.п. та їх роль. Про одне з найстаріших і найдивовижніших ремесел у Долині Рускова Марамоського повіту: ткацтво. Тривалий час жінки в цій місцевості ткали, забезпечуючи таким чином значну частину потреб сім’ї: текстиль для домашнього вжитку або постільні та декоративні тканини (килими, рушники, вовняні ковдри тощо) чи предмети одягу. Сьогодні ще є жінки, які займаються цим ремеслом, але поступово їх стає все менше й менше. Практики цього ремесла подаються в інші світи, а серед їх нащадків занадто мало зацікавлених у продовженні цієї традиції в епоху технологій, масового виробництва та індустріалізації. Пані Марія Цофей з хутора Солотяний, що в Полянах, є однією з тих, хто продовжує займатися цим ремеслом і спостерігає за відродженням інтересу до тканих виробів.

У столітті, коли технологія присутня майже у всьому, важко повернути до життя старі традиції, такі як давнє мистецтво ткацтва на верстаті. Тривалий час жінки з сільської місцевості, у тому числі і з Долини Рускова, мали своїм головним заняттям і навіть обов’язком ткати взимку на верстаті. Ще з раннього дитинства вони навчалися ткати й виготовляти різні речі для повсякденного життя. Так було і у випадку пані Марії Цофей, проте вона знайшла для себе у ткацькому верстаті не лише заняття чи обов’язок. У свої 53 роки вона виткала так багато, що важко усе порахувати. Вона навчилася всього від своєї матері, за якою зачаровано спостерігала під час її роботи. Дівчинка Марія сідала за ткацький верстат – «кросна» (в діалекті місцевості), як тільки звільнялося місце, хоча й не діставала до підніжок.

Ми знаходимо пані Марію за верстатом, установленим вже вдруге цієї зими. Останнім часом вона почала робити багато рушників для мамалиги та скатертин для великодніх кошиків. Після періоду, коли їй здавалося, що інтерес до таких виробів втрачається, пані Марія має зараз багато замовлень. Зазвичай вона це робила для сім’ї, але потім люди почали її просити зробити і для них. І ось вона почала ткати для інших. У неї є давні зразки, які вона запозичила від старших жінок місцевості. Вона готує їх з великою ретельністю та увагою разом із сестрою, коли встановлює ткацький верстат. Якщо в чомусь помиляється – доводиться починати спочатку. Кожен візерунок має свої специфічні вказівки, яких необхідно неухильно дотримуватися.