Той самий не той базар
Базар в Косові – це ніби політика і кохання водночас, бо кожна людина, що чула про нього має уявлення про його ідеал, а також може сперечатися про те, яким йому належить бути.
Базар в Косові – це жива легенда. Наче рок-зірка, котру шанують, боготворять, але котрій вже багато років пророкують захід кар’єри та забуття. Мовляв, найкращі часи її давно минули, тому пора зав’язувати й більше десятиліттями не відбувати номер з прощальними гастролями, як Scorpions чи, прости Господи, Поплавський.
Але кінця епохи базару в Косові, звісно, ніхто не хоче. Бо це більше, ніж просто місце. Це більше, ніж час. Це більше, ніж стрічати суботні досвітки між тлуму люду. Це перетин. Золотий перетин: мистецького та мирського, народного та авторського, кічового й оригінального, гуцульського та китайського, сувенірно-масового та індивідуального, накрутки та торгу. При чому перетин той настільки ідеальний, проведений настільки легкою майстерною рукою, що ці, нерідко взаємновиключні речі, не просто не цапаються між собою, а чудово доповнюють одні одних, взаємно контрастуючи та підсилюючи.
«Базар вже не той. От раніше!..», – можна почути на самому ринку. І під отим «раніше» кожне розуміє щось своє. Хто що застав чи почув. І простягається те сакральне «раніше» від Бабці Австрії і до пізніх совітів. І коли в першому випадку йдеться радше про масштаб, то в другому про можливости, себто про дефіцитні товари й екзотику з країн соціалістичного табору, про ґешефти на тлі тотального браку всього.
Але, як і будь-яка ностальгія, сум за втраченим базарним раєм непозбавлений применшень та перебільшень. Хоча, коли дивитися на знимки Генрика Поддембського, зроблені в 1936-му та 1938-му роках, то тлуми людности вражають. Вражають не лише своєї кількістю, а й строкатістю. Каруселлю між натовпу. Як групки більші та менші стікаються до міста з гір і долин. Як празниково зодягнуті, а дехто – й з босими ногами, але всіх їх єднає одне – потреба базару, тож помітно, як весь Косів перетворюється на суцільний ринок.
Так, тепер нема того масштабу. Нема міжнаціонального гендлю, а з ним – аж такого колориту. Нема гостей з різних частин імперії Ґабсбурґів та міжвоєнної Польщі, котрі приїздили сюди на відпочинок (хоча гості з різних країн таки навідуються). Нема такої екзотики. Нема такого раннього чи то пізньонічного початку дійства. Нема чудасій з колоніальних товарів, точніше – товари є, але вони більше не справляють того чудодійного враження. Нема того дитинного захвату, котрий переживали люди, котрі вперше бачили й могли охопити всіма чуттями цинамон чи парфуми.
Косівський базар повниться бажанням передати красу, котру місцеві майстри споглядають щодня. Своїми витворами вони воліють піднести її до висоти гір й навіть вище, аби твори ті могли слідом за покупцям-мандрівниками перейти горби й повідати про розкіш Гуцулії людям по той бік. І косівський базар, куди приїздять митці й туристи – та точка, де люди можуть здобути такі артефакти. Але йдеться не лише про те, аби просто щось придбати, а й унікальний шанс побалакати безпосередньо з самими майстрами та майстринями, ніби з митцями на відкритті виставки. Аби зрозуміти та відчути повноту сили того, що в руках. Аби повернувшись додому, бачити в тому предметі не лише сувенір з гірської виправи, а й відчувати майстерність та творчу силу митця чи мисткині, що сотворили це диво. Пригадати їхню усмішку чи примовляння, з котрими бажали доброї долі покупцям.
В легендарного місцевого рок-гурту «Гуцули» пісня «Афини» присвячена цьому важливому для косівчан топосу:
В Косові в неділю ярмарок великий Афини несеш ти найсолодші в світі Афини, афини, афини, афини гей, купуйте! Ярмарок як Свєто кожної неділі І весело суне побік гуцулії Купуйте пацєта, свині і телята Купуйте зернята, хлопці і дівчата Постоли, сардаки, сорочки, пацьорки Касетки, куфайки, гей, купуйте! Приїжджайте в Косів Перлину гуцулів Він вас привітає Як найкращих друзів Афини, афини, афини, афини гей, купуйте!
І неважливо, чи базар в суботу, чи в неділю, як раніше. Чи продають там ще вірменські чоботи або чоколяду з Італії? Неважливо, що багато з цих товарів, навіть від локальних майстрів можна купити не тільки в перекупників в Яремчу чи Львові, а й в інтернеті з доставкою додому.
Міняється день тижня, змінюються люди і час початку, але косівський базар як космічний простір, як точка перетину мистецької та гендлярської енергії, зостається незмінним. Заки ближче до обіду не розвіюється, як справжня легенда. Відступає, аби повернутися разом з туманами на береги Рибниці наступного суботнього досвітку.
Проте важливо, що він існує. Важливо знати, що він пережив не одну війну і не одну владу, хай і з тимчасовими паузами. Важливо знати, що десь поміж гір існує цей острівець стабільности. Цей вир краси. Переплетення несмаку та чудесного. Що можна, як співають «Гуцули», приїхати в Косів й вдосвіта опинитися межи цього моря різноманітного краму. І знайти для себе все те, що потрібне.
Так, не той масштаб, що за Бабці Австрії та в міжвоєнні роки. Але минуле не повернути. Хоча трохи минувшини купити можна. І щось на майбутнє теж. Прямо там ж, на ринку в Косові.
Так, не той вже й асортимент. Купити можна лиш сир, вишиванки, кіз, сушені гриби, пацят, килими, булочки для схуднення, ґердани, котів, ліжники, наливки, запаски, дримби, макітри, собак, кошики, згарди, підсвічники, куманці, гуслянку, хлібнички, овечок, шкарпетки, глечики, дзвоники, шкіряні сумки, бартки, коників сирних і свійських, трембіти, кресані, хустки, постоли, свищики, кептарі, тарелі, вино, череси. І ще десятки інших. На всі випадки життя та смерти, бо як на хрестини можна вибрати подарунок, так і надгробки та домовини там теж можна купити.
