Якщо злегка підняти голову, то на церковній вежі можна побачите перший рік – 1598, який означає  рік будівництва, а потім інші роки: 1798, 1874, 1921, 1962, 1987 та 2013 роки, коли у церкві були проведені різні реставрації. Дах церковної вежі має форму дзвона, що сильно відрізняється від стилю інших культових місць Марамурешу, нагадуючи про українські впливи. Дзвіниця, піднесена над пронаосом, складається з закритої альтанки, яка має чотири вікна, на кожному боці по одному. Дах альтанки з восьмигранною основою, видовжується восьмикутно у формі дзвона, а зверху має кований хрест. 

Поруч, між 1981-1988 роками, була побудована ще одна церква, набагато міцніша та просторіша, яка зараз є однією з трьох православних церков у Полянах. Таким чином, немов би утворюється контраст часів, який робить виклик уяві. Минуле й теперішнє вітають одне одного щодня і кожен з них продовжує слідкувати за своїми справами.

Настоятиль священник Вішован Адріян є тим, хто відчиняє нам двері цієї церкви, що мовчазним свідком часу. Він є той, хто опікується церквою на даний момент. Усередині темно, церква не електрофікована. Світло проникає лише через двері та два вікна в пронаосі, чотири вікна та двері в наосі та три вікна у вівтарі. Усі вікна великі, з обрамленням (що рідко можна зустріти у церквах Марамуреша). Також з документів пам’ятника ми дізнаємося, що розмір вікон та рами не є специфічними для дерев’яних церков Мараморощини, вони спроектовані з самого початку так, щоб пропускати якомога більше світла в церкву. Угорі висить великий канделябр зі свічками, і ми дізнаємось, що колись він забезпечував світло, необхідне для служб, які відбувались вночі. Церква не мала й отоплення, тож у холодні періоди парафіяни, які приходили на служби, зігрівались лише духовно. Більшість віруючих стояли надворі, довкола церкви, і звідти слухали службу, бо маленька церква була замалою для усіх віруючих. 

Доступ до церкви для жінок здійснюється із західного боку, від папорті до пронаосу, а звідти – через три великі відкриття до наосу. Доступ чоловіків здійснюється з південної сторони безпосередньо до наосу. Доступ до вівтаря здійснюється через троє дверей. У наосі є балкон для молоді та церковного хору. Стіни церкви підняті з ялинового дерева, витесані з чотирьох сторін та вирізьблені сікачем. Фреска з церкви була покрита синьою фарбою, що призвело до її знищення.

Тут рідко проводиться богослужіння, лише на храмове свято. Священик Вішован показує нам деякі церковні експонати, серед яких і дуже стара картина з Ісусом, яка, здається, вистояла часу, хоча й її стан не найкращий. Церковні прапори, вишиті або зшиті жінками села й подаровані церкві, також є дуже цінними і є ще одним доказом прихильності громади до цього місця культу. Церковні предмети та облачення, кадила, свічники, чайні ложки, хрести та інші подібні предмети, характерні для церковних служб, які використовувались протягом багатьох років у цій церкві, гарно представлені у невеликій виставці й чекають, як і стара церква, щоб на них звернули належну увагу. Ми дізнаємось, що вже зроблено декілька кроків у напрямку відновлення церкви. Незабаром усе буде завершено, і це місце поклоніння буде включено до спадщини ЮНЕСКО.