fbpx
Жити (з) мистецтвом
Відтворити відео

Cтара дерев’яна українська церква з с. Поляни, Румунія

Адріан Вішован — священик-настоятель, парох церкви
Жити (з) мистецтвом
Жити (з) мистецтвом
Найстаріша українська дерев'яна церква в Румунії
/

Мовчазний свідок сотень років історії

На вулиці падає сніг, а білизна довколо маленької дерев’яної церкви «Вознесіння Господнього» із с. Поляни Марамороського повіту, Румунія, змушує тебе ще більше зануритися в атмосферу сотень років тому, від початку існування цього культового місця. Тоді маленька церква, яка була більше схожою на різьблену дерев’яну каплицю, стала дорогим місцем для великої громади, будучи свого часу єдиною церквою для громади з понад 13 тисячами жителів. Вона була побудована незабаром після прибуття на ці землі деяких мешканців слов’янського походження, з країв з християнською вірою – Польської Галичини. Це перша українська церква на цих територіях; вона визнана історичною пам’яткою, будучи найстарішою церквою такого роду в Румунії.

Положення церкви є незвичним: на прямому місці, посеред великого відкритого подвір’я. Відповідно до архітектурної пам’ятки, складеної музеографом Василем Тимуром Чишем:

Церква має простий план, вона має відкриту багатокутну папорть, пронаос зі стелею, відкритий до наосу, який має напівциліндричне склепіння та вівтар багатокутної форми, передбачений багатокутним склепінням.

Якщо злегка підняти голову, то на церковній вежі можна побачите перший рік – 1598, який означає  рік будівництва, а потім інші роки: 1798, 1874, 1921, 1962, 1987 та 2013 роки, коли у церкві були проведені різні реставрації. Дах церковної вежі має форму дзвона, що сильно відрізняється від стилю інших культових місць Марамурешу, нагадуючи про українські впливи. Дзвіниця, піднесена над пронаосом, складається з закритої альтанки, яка має чотири вікна, на кожному боці по одному. Дах альтанки з восьмигранною основою, видовжується восьмикутно у формі дзвона, а зверху має кований хрест. 

Поруч, між 1981-1988 роками, була побудована ще одна церква, набагато міцніша та просторіша, яка зараз є однією з трьох православних церков у Полянах. Таким чином, немов би утворюється контраст часів, який робить виклик уяві. Минуле й теперішнє вітають одне одного щодня і кожен з них продовжує слідкувати за своїми справами.

Настоятиль священник Вішован Адріян є тим, хто відчиняє нам двері цієї церкви, що мовчазним свідком часу. Він є той, хто опікується церквою на даний момент. Усередині темно, церква не електрофікована. Світло проникає лише через двері та два вікна в пронаосі, чотири вікна та двері в наосі та три вікна у вівтарі. Усі вікна великі, з обрамленням (що рідко можна зустріти у церквах Марамуреша). Також з документів пам’ятника ми дізнаємося, що розмір вікон та рами не є специфічними для дерев’яних церков Мараморощини, вони спроектовані з самого початку так, щоб пропускати якомога більше світла в церкву. Угорі висить великий канделябр зі свічками, і ми дізнаємось, що колись він забезпечував світло, необхідне для служб, які відбувались вночі. Церква не мала й отоплення, тож у холодні періоди парафіяни, які приходили на служби, зігрівались лише духовно. Більшість віруючих стояли надворі, довкола церкви, і звідти слухали службу, бо маленька церква була замалою для усіх віруючих. 

Доступ до церкви для жінок здійснюється із західного боку, від папорті до пронаосу, а звідти – через три великі відкриття до наосу. Доступ чоловіків здійснюється з південної сторони безпосередньо до наосу. Доступ до вівтаря здійснюється через троє дверей. У наосі є балкон для молоді та церковного хору. Стіни церкви підняті з ялинового дерева, витесані з чотирьох сторін та вирізьблені сікачем. Фреска з церкви була покрита синьою фарбою, що призвело до її знищення.

Тут рідко проводиться богослужіння, лише на храмове свято. Священик Вішован показує нам деякі церковні експонати, серед яких і дуже стара картина з Ісусом, яка, здається, вистояла часу, хоча й її стан не найкращий. Церковні прапори, вишиті або зшиті жінками села й подаровані церкві, також є дуже цінними і є ще одним доказом прихильності громади до цього місця культу. Церковні предмети та облачення, кадила, свічники, чайні ложки, хрести та інші подібні предмети, характерні для церковних служб, які використовувались протягом багатьох років у цій церкві, гарно представлені у невеликій виставці й чекають, як і стара церква, щоб на них звернули належну увагу. Ми дізнаємось, що вже зроблено декілька кроків у напрямку відновлення церкви. Незабаром усе буде завершено, і це місце поклоніння буде включено до спадщини ЮНЕСКО.

Авторка тексту Марія Чінар-Жіґа
Автор фото Келін Ілля

Поділись з друзями цією історією

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на tumblr
Поділитися на reddit
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на whatsapp

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.