fbpx
Жити (з) мистецтвом
Відтворити відео

Іван Рибарук

Письменник, парох Церкви в селі Криворівня

Криворівнянський феномен

Отець Іван Рибарук, парох села Криворівня, не лише може похвалитися двома книжками, а й премією Літературного фестивалю «Покрова» імені Тараса Мельничука. Проте сприймати його як митця тільки через призму літератури – надто вузько.

По-перше, тому, що це не письменництво в звичному для більшости уявленні. Бо книжки «Це дуже важливо…»  та «Невіста Господня» – се проповіді отця Івана. Відповідно, це ота давня усна традиція, до котрої вдавалися не лише християнські проповідники, а й перші оповідачі. Як перший сирний коник, за народними переказами, був зліплений вівчарями на полонині, так і найцікавіші історії розказувалися при ватрі. Тому манера проповідей отця Івана – це перехрещення релігійного та фольклорного, Біблейських (і не лише) притч та реальних історій, теологічного та дружнього, небесного та земного. Просто, доступно, життєво, а тому зрозуміло. Аби ближче до народу, аби паства могла приміряти на себе сорочку святих. Тому книжка «Це дуже важливо…» – це, як попереджають на першій сторінці ті, хто працювали над виданням: «Майже дослівний конспект проповідей о.Івана Рибарука… Ми хотіли, щоб ця книжка була живою, тому намагалися… зберегти «первозданність» проповідей і присутність Духа, що говорив через автора».

В одній зі своїх проповідей, говорячи про молитву,  отець Іван каже: «Християнство – це тиша… Не текст молитви зцілює, а стан того, хто молиться. Зцілює не текст, бо текст – це папір, на якому букви написані, і якщо ти читаєш текст і не проживаєш його, нічого не відбувається». Ці слова можна розглядати як універсальний підхід пароха Криворівні до тексту й до життя загалом: що би не довелося говорити та робити – потрібно проживати це сповна й віддаватись на максимум.

Є в отця Івана і ще одна, радше символічна, причетність до літератури. Наприкінці 80-их трохи часу він встиг попрацювати у верховинському колгоспі імені Михайла Коцюбинського.

По-друге, отець Рибарук дотичний до мистецтва в значно ширшому контексті, тому обмежувати його лише літературою даремно. Якщо спостерігати за поведінкою настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці під час запису інтерв’ю, то та впевненість, та легкість, з котрою він поводиться в кадрі наштовхує на думку, що випадає працювати із рок-зіркою. Проте це недивно, адже настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці доволі медійна персона, тому, сидячи в кріслі, намагається пригадати, скільки разів його знімали. І йдеться не лише про інтерв’ю, а й про документальні та художньо-документальні фільми, в котрих грав священник.

Дуже важливим є саме місце, в котрому випало бути настоятелем отцю Іванові. В Храмі Різдва Пресвятої Богородиці, чудовому зразку гуцульської дерев’яної сакральної архітектури, проводилися зйомки сцен «Тіней забутих предків». Крім того, завдяки церковному братству парафії церкву вдалося вберегти від закриття в 60-70-хх роках. Для захисту від руйнації її в ті часи накрили бляхою, а вже за парохства отця Івана повернули храмові дах з ґонти.

Отець Рибарук продовжує початий курс попередніми настоятелями: не лише підтримує традиції, а й повертає Криворівні і самому храмові статус культурних осередків. Адже в тому числі й завдяки місцевим священнослужителям село перетворилося на одне з улюблених місць української інтелігенції початку XX-го століття, де відпочивали й працювали митці, починаючи Іваном Франком та закінчуючи Лесею Українкою. Це село стало своєрідним феноменом, що надихав та продовжує надихати творити митців всіх жанрів.

Так і зараз житло отця та його дружини, поетки Оксани Зеленчук-Рибарук, часто приймає в себе митців та інтелектуалів не лише локальних та вітчизняних, а й з інших країн. І в проповідях та розмовах з настоятелем відчувається вплив цього мистецького середовища.

Окремо варто згадати й про Криворівнянську ікону Божої Матері «Втілення творчих задумів». Ця Покровителька Гуцульщини має допомагати та сприяти творчим людям, котрих зовсім не бракує в цьому краї.

 «І першим місцем життя Христа знову стає глибинка. Не центр – Єрусалим і околиці, а глибинка, де є чистота і щирість», – каже отець Іван у одній зі своїх проповідей. І в цьому він так само намагається наслідувати Ісуса, докладаючи зусиль до того, аби невелике карпатське село не просто повертало собі минулу славу, а ставало потужним культурним та духовним центром для найбільшої країни Європи.

Автор тексту Назарій Заноз
Автор фото Сергій Гаврилюк

Поділись з друзями цією історією

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на tumblr
Поділитися на reddit
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на whatsapp

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.