fbpx
Жити (з) мистецтвом
Відтворити відео

Люба-Параскевія Стринадюк

Письменниця, перекладачка німецькомовної художньої літератури
Жити (з) мистецтвом
Жити (з) мистецтвом
Люба-Параскевія Стринадюк та її Замагора
/

Люба-Параска Стринадюк. Жити текстом, жити у тексті

Про Любу-Параску хочеться писати короткими реченнями. Плинно і ритмічно. Її тексти схожі до гуцульської музики, яку грає її тато Микола Стринадюк і старші брати. Слово за словом, ритм за ритмом. Аби хоч трохи зрозуміти її чуттєву натуру, треба бодай раз побути в неї дома, у Замагорі. Там вона стає майже прозорою, єдиною зі своїм творчим ландшафтом.

Ми зустрілися з Любою-Параскою вранці в Храмі Різдва Пресвятої Богородиці в Криворівні. Отець Іван, місцевий парох, уділив нам Святе Причастя, дав у дорогу великого, прикрашеного зеленим листям, весільного колача й ми поїхали до Замагори. Обрали дорогу довкола — через Ясенів, Вигоду, Красноїллю, де більше ста років тому Гнат Хоткевич заснував гуцульський театр. Із центру Замагори піднімалися вже до Стринадюків пішки — три кілометри вверх обвітреними схилами з виглядом на тутешню гору Маґуру, розлогу й привільну.

Вже з перших перешкод розумієш, що Гуцульщина — це не міф, а складна, об’ємна реальність, не раз із грузькими, грунтовими дорогами, пластиком на дерев’яних хатах, холодними зимами, важкою щоденною працею. Зводити гуцулів лише до романтики й поезії — чинити насильство. Люба-Параска знає про це дуже добре, тому її книги пропонують цілком інший вимір сприйняття й читання Гуцульщини, з тонким переживанням того мікрокосму, його реальності, з уважним відтворенням найменших деталей гірської щоденності, уважністю до найістотніших досвідів, відчуттів та емоцій. Гуцульщина Люби-Параски — прожита й жива, вони – є, тут і зараз, тому виходить за рамки романтизованих штампів і маркерів.

З Криворівні в Замагору ми приїхали дуже голодні, Люба-Параска одразу запропонувала нам швидке пригощення. Воно ж натомість переросло у великі гуцульські набутки з гуслєнкою, м’якими коржиками на кєсляці, запашним варенням з лісової малини, гуцульським борщем з квашених білих буряків, варених на копчених ребрах; з буришіниками й книшями, бриндзою й гуцульськими голубцями з квашеної капусти й кукурудзяної крупи. Все приготовано виваженою й мудрою мамою Параски Оленою, яка й сама замалоду любила писати, багато читала. Пораючись біля шпаргату в літній кухні, вона розказує про свою юність, життя в горах. В хаті біля серванту стоїть портрет красивої молодої дівчини в зеленому светрі з густою русявою косою, в очах якої можна легко впізнати молоду Єлену. Люба-Параска стоїть поруч, розмовляє з мамою. Говорить гуцульською. Хоч уже за мить в розмові з нами переходить на літературну українську. Цей момент переходу видається дуже органічним і гармонійним, як і поєднання гуцульської й української у творах Люби-Параскевії.

В горах, а особливо в Замагорі, Люба-Параскевія тонка й напівпрозора. Важко вгледіти її на фоні рідних гір, бо вона й сама стає простором, де виросла. У мові, ритмах, інтонаціях і навіть у рухах. Параска любить Гуцульщину, не годна без неї. Однак любить обережно й виважено. Без надмірної патетики. Цінує, коли інші можуть бути теж уважними до неї самої та її ландшафтів, а тому вкрай важко переживає будь-які профанації й спрощення того, що для неї з дитинства є сакральним. Як от звуки трембіти в недоречних ситуаціях, які тут, у її Замагорі, здавна сповіщають про смерть, тривогу:

Ми боялися доторкнутися до трембіти. Наблизитись до неї. Дивилися на неї здалеку. Заворожено й налякано. Ніхто не мав удома трембіт, окрім самих трембіташів, яких всі знали й кликали трембітати, як хтось помирав.

Люба-Параскева поєднує в собі глибоку закорінену локальність, гуцульськість. Водночас любить і цінує досвіди проживання за межами Гуцульщини, України. Вже багато років вона мешкає у Львові. Також часто відвідує літературні й перекладацькі резиденції в Західній та Центральній Європі. Це дає авторці потрібну відстань, кут зору на той далекий-близький дім під Кринтою — під полониною, на яку видно з вікна хати Стринадюків. Вдома, в Замагорі, Люба-Параска ніколи не пише. Тут вона набирається слів, відчуттів, вражень, які згодом стають її письмом.

Коли Люба-Параска начитує свої тексти, здається, ніби от-от почнеться музика. Її проза ритмом нагадує гуцульську музику — музику її тата Миколи, музиканта, який грає на багатьох музичних інструментах. Його музику Параска завжди має у своїх вухах. На прощання Парасчин тато грає нам гуцульських мелодій на сопілці.

Якщо вірити німецькому філософові Мартіну Гайдеґґеру, мова є домом буття. Домом Люби-Параски є текст, буття в тексті, праця над ним. Навіть проказуючи добре завчену молитву, Параска мусить мати її перед очима. Коли ми були з Параскою співмешканками на одній із львівських квартир, вона щоранку сідала на край ліжка, беручи до рук молитовник, щоби прочитати з нього молитву, доторкнутися до неї очима, до слів і літер. Дерев’яний стіл коло Парасчиного ліжка завжди був заповнений книгами – поезією Герасим’юка і Мельничука, літературним Вінцензом і Поллаком. Щоб завжди могти повернутися домів — через текст. Через слово.

Люба-Параска Стринадюк є гуцульською письменницею та перекладачкою художньої літератури з німецької на українську. Переклад для неї — найбільше кохання. Письмо — це вона сама. Люба-Параскевія є авторкою п’яти прозових книг: «У нас, гуцулів» (2014), «До данцу» (2015), «Вивчєрики» (2016), «Як я ‘му жити на полонині» (2018) та «З-за гір’я. Щоденник любові» (2019) й однієї щойно написаної: «Huzulen: Історія одного роду. Помітки для пам’яті». Її Люба-Параскевія присвятила своєму другові й літературному наставникові — відомому австрійському письменнику Мартіну Поллаку.

Авторка тексту Юлія Кіщук
Автор фото Сергій Гаврилюк

Поділись з друзями цією історією

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на tumblr
Поділитися на reddit
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на whatsapp

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.