fbpx
Жити (з) мистецтвом
Відтворити відео

Пeтро Рагован

Священик, парох Української Православної Церкви в с. Репедя (Кривий), Мараморощина
Жити (з) мистецтвом
Жити (з) мистецтвом
Отець Рагован: поєднує духовне з соціальним, традиції та звичаї з церковними обрядами
/

Священик, залучений в життя громади,
та роль церкви у збереженні етнічної та культурної ідентичності

Недільний ранок, у селі Репедя тихо. Чути лише специфічні для села шум: тут гавкіт, там співи півня, спів птахів, які поступово сповіщають про весну. Дуже чітко вирізняються дзвони місцевої православної церкви, яка закликає віруючих на літургію. Люди починають поступово збиратися, одягнені у святковий одяг. Отець Рагован уже в церкві й готується, як це робить зазвичай перед будь-якою літургією. Через пандемію цей період є делікатним, але люди приходять до церкви і між ними відчутна свого роду єдність. Церква була завжди міцною ланкою в громадах етнічних українців цієї зони, а відповідальність священиків завжди була і є й зараз дуже великою.

Церква вже заповнена. Можна розгледіти різних людей, молодших та старших, жінок та чоловіків, молодь та дітей. Починають лунати церковні пісні й атмосфера стає більш урочистою. Картини зі святими та різні сцени з Біблії, вражаючі канделябри прикрашають це місце молитви. Ми дізнаємось, що ця робота була виконана поступово, весь цей ремонт, включаючи розпис церкви. Віруючі теж активно долучились, як це завжди робили й їхні предки.

Протягом історії українці потрапили на різні землі, але де б вони не опинялися, церква була в центрі громади. Вони будували церкви, щоб продовжувати своє духовне та релігійне життя, як звикли це робити. Це залишається дійсним і зараз, у ці часи, і громада з с. Репедя є прикладом цього. Це люди з глибокою вірою, які зберігають свої звичаї, це особливі люди

розповідає отець Рагован

Більшість українців у цій місцевості є православними та відзначають свята за юліанським календарем, тобто старим стилем. На великі свята або в селах, де проживають і румуни, частина служб проходить і румунською мовою. За часів комуністичного режиму, українські школи були скасовані. Церква залишалась єдиним місцем, де зберігалася рідна мова, і священики намагалися її зберегти. Зараз українську мову вивчають у школах як предмет, решта предметів проводяться румунською. У деяких населених пунктах почали створювати українські відділи, але, за словами священика, цього все ще замало. В м. Сігету-Мармацієй працює Український ліцей імені Тараса Шевченка – єдиний в Румунії ліцей з українською мовою викладання. Однак мова, якою розмовляють у сім’ях, є говіркою, із специфічними для кожної громади впливами. Отець Рагован вивчав теологію в Україні, що дозволило йому вдосконалити свою українську літературну мову та включити її до своїх служб, хоча з віруючими він розмовляє і на місцевому діалекті.

Для цих церков з громад етнічних українців існує й Український Православний Вікаріат, з осередком в м. Сігету-Мармацієй. З адміністративної точки зору, це автономна одиниця, канонічно підпорядкована Патріархату Румунської Православної Церкви.

“Церква – це щось живе”

Своєю щоденною роботою отець Рагован намагається змінити певні менталітети, які вбачають у церкві лише стіни будівлі або щось більш далеке, недоторкане.

Церква – це щось живе, як вчить нас Святе Письмо. Це живе тіло Церкви Христової, керівником якої є сам Ісус Христос. А Церква складається з нас, християн, живих істот

пояснює отець

Він прекрасно усвідомлює, що молодь є майбутнім будь-якої нації, громади. Тому поєднує духовне з соціальним, традиції та звичаї з церковними обрядами. Він організовує заходи для молоді та дітей, які б наблизили їх до церкви, зруйнували певні бар’єри та упередження. Однією з таких подій є Православний молодіжний табір «Дружба», де проводяться різноманітні заходи: освітні, офіційні та неофіційні, інформативні.

Завдяки нашій молитві та вірі ми, фактично, передаємо наступним поколінням найцінніший скарб, який маємо і який, у свою чергу, ми отримали від наших дідів та прадідів. Я сподіваюся, що нашій молоді допоможуть привити у своїх душах та серцях усі ці важливі цінності та нести їх далі. Що вони побачать священика як особу, окрім стереотипу, що священик – це той, до кого важко досягнути, з ким не можна поспілкуватися, хто лише проводить служби в церкві, молиться і ходить з кадилом. Ми проводимо разом різні заходи, граємось, молимось. Подібно до того, як навесні ми садимо насіння в землю, так само я сподіваюся, що я всадив у їхні серця розуміння того, чим є насправді віра, що означає любов до Бога, що означає молитва

зізнається отець

Традиції, звичаї, обряди

Існують і традиції, звичаї та обряди, які вкорінилися в церковне життя, тому що переплітаються з життям людей. Багато з них пов’язані з релігійними святами і були успадковані від предків. 

Залучення церкви в збереження та продовження культурної та етнічної спадщини є дуже важливою у цих громадах. Таким чином, священики заохочують різні звичаї, пов’язані з важливими релігійними святами, такими як Різдво чи Великдень. У кожній громаді ми знаходимо специфічні традиції: від різдвяних сценок (Віфлаїм, Вертеп) чи колядування дітей до освячення великоднього кошика із приготованими стравами. Не залишаються поза увагою і звичаї, пов’язані з благословенням плодів землі з нагоди Народження Іоанна Хрестителя (свято Купала в Україні), або звичаї, пов’язані з одруженням дівчат на Святого Андрія. Покровитель церкви – ще один важливий момент у житті громади, який є святом кожної церкви. Це момент, коли з’їжджаються гості (родичі, знайомі та друзі) з інших місць. Специфічне для кожного населеного пункту вбрання, різноманітність вінків, церковні процесії доповнюють цей емблематичний пейзаж.

Церква займається душевною стороною, але ще вона є орієнтиром для життя на землі: народження, хрещення, весілля, поховання. З кожним із цих моментів пов’язано багато звичаїв, і священик Рагован прагне бути поруч з тими котрим є душпастирoм, бути з ними як у хвилини радості, так і в найважчі моменти.

Солдат, завжди на чергуванні

Отець Рагован вважає, що життя священика означає служити постійно.

Кажуть, що священик не працює, а служить. Він завжди служить віруючим, яким є душпастиром, громаді. Він є солдатом, який завжди перебуває на службі.

Недільна служба завершилася. Віруючі виходять із церкви й продовжують програму відпочинку. Однак священик Рагован залишається в церкві. Молода пара та їхні родичі з нетерпінням чекають охрещення свого нового члена сім’ї. Після цього є люди, які хочуть, щоб їм прочитали молитву за здоров’я, за порозуміння чи за інші проблеми, які є у кожного. Десь, у якомусь хуторі, є хворий, якому потрібні розрада, добре слово, підтримка. Отець організовує все так, щоб приділити увагу кожному. І можливо, серед ночі хтось розбудить його, бо матиме якусь невідкладну проблему. І він відповість і спробує допомогти.

Авторка тексту Марія Чінар-Жіґа
Автор фото Келін Ілля

Поділись з друзями цією історією

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на tumblr
Поділитися на reddit
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на whatsapp

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.