Юліка Лупшак та її “гуцулки”
Коли ви заходите в будинок пані Юліки Лупшак з Вишівської Долини, ви ніби заходите на виставку. Сорочки, сукні, спідниці, пальта, куртки, картини, рушники, скатертини, кожухи та багато іншого, все вишите вручну, гарно розкладене й чекає, щоб ними захоплювались. З ентузіазмом у голосі вона пояснює, що насправді це лише невелика частина її роботи, бо лише стільки тут помістилося. Багато інших виробів її праці можна побачити по всьому будинку. І не лише її роботи, адже всі члени родини роблять свій внесок.
Вона відома в цій місцевості своїми сорочками-гуцулками, які вона вишиває. З часом вона урізноманітнила свої вироби і стала своєрідним дизайнером одягу в цій місцевості, створюючи й інше вбрання з традиційними мотивами: піджаки, сукні, спідниці, жилети або кожухи. Ще змалку вона спостерігала за роботою матері, їй це дуже подобалося і так вона й сама навчилася. Вона вміє ткати, вишивати, шити. Спочатку робила одяг лише для сім’ї, але потім люди почали просити її й замовляти, щоб вона зробила і для них.
Відколи себе пам’ятаю, мені дуже подобалося вишивати. Я вишивала для себе та своєї родини, і коли це побачили інші, то попросили мене зробити і для них. Ось так я почала робити сорочки-гуцулки для багатьох людей. Як для наших, сільських, так і для бажаючих із сусідніх сіл, або для тих, хто виїхав за кордон
Якщо одного дня не вишиває, їй здаєтьася, що вона не працює. Звичайно ж, у святкові дні вона лише милується зробленою роботою та планує наступні проекти. Ці дні дотримуються свято і не робиться ніяка ручна робота. Їй допомагає мати та її двоє дітей. Чоловік Юрасик допомагає їй у постачанні. Він уже розуміється на підбірці матеріалів, знає місця, де можна придбати найкращі.
Пані Юліці 41 рік, і вишивання є для неї щоденною роботою, хоча вона має й іншу роботу. Вона використовує всілякі візерунки, запозичені з книг чи інших старих сорочок або фотографій, які вона відтворює. Використані нею матеріали різноманітні, залежно від того, що від неї хочуть. Від більш простих матеріалів до саморобного полотна. Раніше це полотно ткали на ткацьких станках, але зараз його майже не роблять, тож їй доводиться його купувати. Вона шиє все вручну, з великою обережністю, використовуючи нитки та намистинки. Обрані нею кольори такі ж різноманітні, як і моделі. Деякі візерунки вона вишиває на етаміні, які потім прикріплює на тканину. Молодь хоче старі кольори, а старші – більш нейтральні.
Її 78-річна мати стежить за цією роботою та допомагає своїми знаннями. Якщо раніше вона була тією, хто багато працював, а маленька дівчинка Юліка була її помічницею, то тепер ролі змінились. Потрібні хороші очі, щоб шов вийшов належним чином. Залежно від моделі, займає близько 2-3 тижнів закінчити сорочку. Пані Юліка шукає свої окуляри, потім сідає серед своїх робіт і показує нам, як це робиться. Це модель вишивки хрестиком, а отже, щоб ці хрестики були рівномірними, голка повинна входити в отвори в кутах сплетення ниток завжди із точністю. Тим часом вона розповідає нам про скатертини та рушники, які готує для великодніх кошиків. На ліжку декілька картин, вишитих бісером, всі з релігійними мотивами. Подалі помічаємо гобелен. На стільцях навколо столу вивішено декілька готових візерунків, які чекають, коли їх нанесуть на сорочки.
Їй подобається шукати, надихатися з різних джерел, щоб створювати виняткові вироби. Вона дотримується гуцульських традицій зони і тому завжди шукає старі зразки, щоб відтворити їх. Водночас, вона відкрита до нового і робить будь-який візерунок, який привернув її увагу й подобається.
