Надворі падає сніг, як у казці, а дорога до хутора Солотяний iз с. Поляни Марамороського повіту здається, що веде до якоїсь чарівної землі. Все вкрите білизною, бездоганно біле, іреальне. Для того, щоб дістатись до пана Івана Голдіша, ми змушені звернутися до місцевого жителя, щоб той відвіз нас на джипі. Інакше у нас немає шансів, особливо в цю пору. Дерева на узбіччі вузької дороги, здається, вітають нас і роблять нам місце проїхати серед наметів. Пан Іван чекає нас біля своєї майстерні. Точніше, біля однієї з майстерень, де в нього найбільше зібраних приладів. У нього є невеличка кузня трохи далі, і ще одне місце, де він робить трембіти, а також інші місця, якими він користується, залежно від його потреб.

Як і будинок, і всі господарські прибудови біля будинку, а також майстерню побудував пан Іван. Будівництво – одне з багатьох його занять. За своє життя він побудував багато будинків, але це були дерев’яні хати, як це було прийнято в минулому. Ще з самого дитинства був очевидним його талант будувати, творити, майструвати, винаходжувати.

У майстерні Івана Голдіша повно всіляких речей. Здається приголомшливим на перший погляд, але все має свій порядок. Молотки, ножі, преси, дроти, пилки, цвяхи, виготовлена ним електрична коптильня, труба, частини від скрипки, набори зі всілякими інструментами, дошки для різних інших проектів, над якими він зараз працює, лещата, старі російські бензопили, або новіші, такі як електронна бензопила Урал для випилювання дерева. Коса, яку він щойно закінчив, тихо стоїть у кутку, поки приїде її господар. Йому подобається персоналізувати свої вироби з дерева різними мотивами, вирізами. І коса має візерунок, про який ми дізнаємося, що схожий із візерунками гуцулів з України. Пану Івану подобається вирізьблювати і прикрашати свої вироби, тому навіть на косах є специфічні вирізьблення. Йому подобаються церковні хрести та символи, саме тому він часто їх використовує. Ми помічаємо хрести в маленьких вікнах майстерні, а також і надворі, над майстернею.Так, багато чого можна знайти у майстерні пана Івана, і кожна річ має своє призначення. Він би показав нам більше створених ним предметів, але, як правило, відразу ж віддає їх замовникам, як вони готові.

Пан Іван піднімається на горище майстерні, де зберігаються частини скрипки, яку він сподівається скоро зібрати. Йому завжди подобалася скрипка і він навчився на ній грати. Він купив собі одну, на якій практикував, а тепер хоче й зробити одну, яку б залишив дітям на згадку. Він ще ніколи в житті не робив скрипок. Але це не має значення. Він навчиться, з терпінням, пристрастю та цікавістю, як це робив і до цього часу.

Тут, на хуторі Солотяний з Марамороського с. Поляни, у будинку, побудованому майже повністю ним самим, пан Іван знаходить натхнення, необхідне йому для його винаходів. Тут йому подобається жити, навіть якщо дістатися сюди іноді важко. З часом він навчився дуже добре тут господарювати, включаючи запаси, особливо в зимню пору. Тут знаходиться місце, де він завжди знаходитиме, чим зайнятися, чого навчитися. Новий виклик. І це наповнює його і змушує говорити з гордістю та ентузіазмом про свої творіння.