fbpx
Жити (з) мистецтвом
Відтворити відео

Параска Ковач про Василя Ковача

Василь Ковач - коваль, продовжував ковальські традиції в зоні Долинa Русковa. Параска Ковач - його дружина, допомагалa йому в роботі
Жити (з) мистецтвом
Жити (з) мистецтвом
Коваль Василь Ковач та його забуте часом ремесло
/

Стародавні ремесла: ковальство

Колись Василь Ковач був єдиним ковалем у Долині Русковa, Марамуреш. Його майстерність  була визнана й оцінена мешканцями зони. Підковування коней було щоденним заняттям, але він умів робити все: знаряддя для сільськогосподарських робіт (зубила, підкови, сокири, коси, серпи, лопати, мотики), предмети побуту (навісні замки, ключі, цвяхи, дверні ручки) та будь-які інші інструменти та прилади для господарства. Все, що було потрібно людині. До кузні приходили й люди, щоб щось відремонтувати або заради інших дрібних речей, які були їм потрібні: совки, дверні петлі тощо. Тож у своїй майстерні коваль виготовляв інструменти з різною придатністю, що суттєво сприяло збільшенню продуктивності праці і, включно, прогресу громади в ті часи. Багато людей знали його і шукали. У нього завжди була робота, і часто він ледь справлявся з нею, бо не мав допомоги. Єдиною постійною помічницею була його дружина, пані Параска, проте вона могла виконувати лише частину роботи.

У долині село лежить,
Понад селом туман дрижить,
А на горбі край села
Стоїть кузня немала.

А в тій кузні коваль клепле,
А в коваля серце тепле,
А він клепле та й співа,
Всіх до кузні іззива.

Іван Франко

Зараз пані Параска дивиться на зачинену кузню. Після смерті чоловіка, кузня вже кілька років стоїть без діла. Не було кому нею займатися. Одного разу хтось зацікавився у купівлі кузні для створення музею, тож зараз на ній  замок, в очікуванні нового застосування. Через вікна можна побачити деякі інструменти, з якими він працював: набір старих плоскогубців, молот, ковадло. Їх небагато, адже покупець уже забрав частину.

Ззовні на цвяху висять окуляри, якими користувався пан Василь, коли щось обробляв вогнем. Прямо біля вхідних дверей стоїть зварювальний стіл і стілець, на якому він сидів і спостерігав за горном чи відпочивав. Біля воріт лава, на якій сиділи люди, коли приходили до нього.

Раніше сільське господарство велося примітивно, з конями й плугом, тож усім був потрібен коваль. Пан Ковач, користуючись своєю майстерністю коваля, підганяв та приковув коням підкови. Він аналізував, що було потрібно коневі, визначав стан копит і підганяв там, де було потрібно, щоб через підкови забезпечити коню хороший баланс. Крім того, він знав, як правильно вибрати метали, вирізати їх, бити молотом, свердлити, підганяти чи надавати потрібної форми.

Спадкове ремесло

Ремеслу він навчився від свого батька, теж коваля. Його батьки були румунами із сусіднього села Петрова. Вони переїхали в с. Репедя, між українцями, і тут знайшли своє місце. Пан Василь Ковач народився і виріс серед тутешніх українців. Хоча його батьки були румунами, він прийняв звичаї цієї місцевості, вивчив мову і все життя прожив тут. Одружився з місцевою українкою, пані Параскою, яка допомагала йому в роботі і яку він навчився частині ремесла. Але була й така робота, яку вона не могла зробити, бо там потрібна була сила. Наприклад, багато разів потрібно було дві людини біля ковадла. Тоді він звертався за допомогою, здебільшого її надавала людина, яка потребувала того предмета. Умілець лівою рукою тримав на ковадлі розпечене залізо за допомогою плоскогубців, а правою рукою наносив удари молотком по металу, який йому потрібно було обробити. Другий бив молотом метал на ковадлі, по черзі з майстром. Молот важив близько десяти кілограмів. Потрібна була сила.

Не маючи дітей, він спробував передати ковальське ремесло своїм племінникам та всім бажаючим. Але, на жаль, бажаючих учнів не знайшлося. Робота коваля – важка і часто небезпечна. Окрім майстерності, коваль повинен мати і швидкість. У кузні багато пилу, працюється при високих температурах, при сильних запахах, в задимленому середовищі, з ризиком нещасних випадків через важкі інструменти. Молодь воліла займатися іншою роботою або поїхати за кордон, щоб заробити на життя. Вона не мали терпіння, і по мірі того, як почали виробляти інструменти у промислових масштабах, ставало все важче прожити з практикування ремесла, майже забутого світом.

Однак він сподівався, що ковальство може бути відроджене шляхом відновлення професійних шкіл чи проведення курсів для зацікавлених. Не тому, що люди потребують ковалів, як раніше, а просто як форма мистецтва.

Авторка тексту Марія Чінар-Жіґа
Автор фото Келін Ілля

Поділись з друзями цією історією

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на tumblr
Поділитися на reddit
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на whatsapp

Про проект

I am text block. Click edit button to change this text. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo. It is a long established

Партнери

“Жити (з) мистецтвом” підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.