Хранителька давнього гуцульського ремесла
Намалювати писанку – знайти спокій зі світом
Віра кожного дня прокидається о восьмій ранку. День починає із молитви. Дякує Богу за прожитий день, просить сили та енергії для усіх наступних. Готує сніданок, порається по дому, потім береться за малювання писанок. І так аж до пізнього вечора. Писанкарство — це справа, без якої жінка не уявляє свого життя. Для роботи з кожної писанкою передусім налаштовується внутрішньо. Каже, для того, щоби фарбоване яйце вийшло вдалим, неодмінно треба приступати до нього з чистими, хорошими помислами. Відчувати внутрішню гармонію із собою та світом, інакше справа не матиме успіху, а малювання писанки не дійде до свого логічного завершення. Яйце розіб’ється, а фарба розлиється і нічого не вийде. Ще з прадавніх часів писанкарство — було одним із найважливіших видів мистецтва культури гуцулів. Історія цього ремесла бере початок у дохристиянський час, тому християнська символіка в орнаментах фарбованого яйця часто простежується і досі. Спершу писанками займались лише жінки, але з часом ця традиція перейшла і до чоловіків. Віра Борис – одна з небагатьох писанкарок у Косові, котра продовжує популяризувати давнє мистецтво горян. Хоча, як розповідає, займатись писанкарством почала не одразу. За фахом вона ткаля, тому більшу частину свого життя її творчим інструментом була нитка і ткацтво. Любов до малювання великодніх та трипільських писанок їй прищепив чоловік – Сергій Борис.
Якось до нас приїхала гостювати тітка мого Сергія. Вона мала з собою усі інструменти для фарбування писанок і показала нам як це робиться. Спочатку зацікавився Сергій, а потім уже і я.
Талісман гуцулів
У давніх народів яйце служило вербальним знаком мовлення. Його використовували для передачі певних символів, кодів, умовних позначень чогось. На ньому люди зазвичай малювали свої внутрішні бажання, думки і навіть молитви, закарбовуючи їх у розмаїті, кольорові писанкові орнаменти. Вкладали свою духовну енергетику, мудрість, любов. Яйце водночас було і залишається праобразом землі та всього живого. З часом мотиви малювання писанок поволі змінювались, проте зміст залишився той самий. Сьогодні фарбована писанка найдужче асоціюється нам із воскресінням Христовим, а малюють її напередодні Великодня. Проте на Косівщині цей символ досі є особливим талісманом для гуцульського народу. Для майстрині Віри Борис малювання писанок – це передусім духовна потреба – як хліб, молитва, вода. Вона малює на курячих, страусиних і гусячих яйцях. На розфарбування одного яйця йде цілий день, але жінка аж ніяк не шкодує свого часу, бо розуміє, що робить справу для наступних поколінь. Каже, що ніколи не знає яким буде кінцевий результат кожної писанки. Для неї це завше хвилюючий та щемкий момент кульмінації.
Дух часу
Виходить на подвір’я свого дому. В одній руці тримає три писанки. В іншій – дві. Надворі ще трохи снігу, але з даху гучними потоками уже стікає вода. Тарабанить з ринв усією силою. Звук доповнює спів птахів, що вже прилетіли додому. Бо на календарі – рання весна. Віра підносить руку до неба. В долоні тримає писанку. Прижмурює одне око. Приглядається наскільки чітко нанесений орнамент на яйці. При денному світлі можна розгледіти всі тонкощі виконаної роботи. Тепер бере іншу, робить той самий рух. Потім ще одну. І так кожну. Поверх вишитої сорочки – на жінці теплий кептарик. Світле кучеряве волосся. Де-не-де проступають срібні нитки сивини. Голубі очі. Позаду неї – дерев’яні скрині, всілякі дошки, старі палети. Білі віконниці, що внизу витесані півмісяцем, майже зливаються зі снігом. Так ніби його насипало аж до половини хати.
Було так, що чоловік починав роботу з писанками, а мені залишалось хіба завершити. Але з часом мені стало нецікаво. Я розуміла, що то не моя писанка. Тому хотілося вчитись самій робити писанку від початку.
Спочатку Віра змальовувала орнамент зі старих листівок, котрі бачила у журналах та газетах. Каже, що за це її критикував чоловік, бо, мовляв, робила плагіат. Повторювала те, що вже було. Проте жінка у цьому бачить інший сенс: рисувати орнаменти зі стародавніх листівок – це надавати нове, інше життя давно створеним малюнкам. Брала якусь одну лінію, а далі вигадувала щось своє, зовсім несхоже на інше. Це давало майстрині поштовх власної уяви. Бо будь-який візерунок так чи інакше базується на чомусь уже раніше побаченому, а отже несе у собі давні традиції предків. Так само як і писанки Віри. Сьогодні у Віри Борис є багато юних учнів, котрі охоче бажають навчитись давній техніці писанкарства.
До самого Господа Бога
Коли до мене проходять дітки, то перше чого я їх навчаю – сконцентруватись і зрозуміти для чого вони це роблять. Знайти внутрішню рівновагу. Бо писанкарство – це дуже енергетичний вид мистецтва.
Розповідає, що кожного разу, приступаючи до праці, молиться та просить у Бога терпіння, інспірації та витримки для того, щоб писанка була самобутньою, наповненою. Тепер Віра заходить до свого покою, сідає на широкий синій диван. На столі у неї декілька корзинок уже розфарбованих писанок, фарби та інші підручні інструменти. Бере до рук писачок та починає акуратно виводити візерунки, котрі неквапно химерними арабесками вкривають ціле яйце. Робить це дуже повільно, зосереджено, ніжно. Наче пише листа до самого Господа Бога.
Авторка тексту Єва Райська
