Історії гуцульських предків у предметах з колекції Николая Марiчека
Як тільки потрапляєш в село Вишівська Долина (румунською Валея Вішеулуй), що в комуні Бістра Марамороського повіту, з лівого боку від залізниці увагу привертає особливий двір. Окрім курей та півнів, які безперешкодно там походжають, літня альтанка з піччю стала ґаздою для різних гуцульських традиційних старих предметів, характерних для села Валеа Вішеулуй. Горщики, каструлі, ручні пилки, ярма для волів, гаки (багра), дерев’яні ложки, тарілки, кошики для хліба, глечики, постоли, свистки, керамічні миски, пляшки для горілки, колеса для возів, лавка, кварти, ополоники, качалки (кулешіри), сумки й торби, прядка (веретена), дерев’яні відра, дерев’яні миски для замішування тіста, балія для прання різних специфічних тканих предметів (рулони, нитки, бобіни, гребінці для микання, і т. д.) – всі мають своє місце, дбайливо розміщені на печі з альтанки та довкола неї.
Багато чого вже було в нашій сім’ї, а інше ми постійно збирали від людей із села
розповідає Николай Марiчек.
Він почав збирати їх інтенсивніше, надихаючись з відвідувань різних приватних чи державних музеїв такого типу, коли їздив на різні фестивалі в Україну. Николай Марiчек– за освітою електрик, але зараз працює директором Культурного центру цього села, організовуючи різноманітні культурні заходи для просування традицій цієї зони. Він дуже прив’язаний до своєї родини, до свого гуцульського коріння, і саме тому хоче зберегти та висвітлити історію цих місць та людей через всю діяльність, яку він проводить як у професійному плані, як культурний діяч, так і в особистому плані, через такі ініціативи, як і ця невеличка колекція для душі.
Він походить з родини українських гуцулів, які працювали із землею або в лісі. Живе зі своєю дружиною, сином та матір’ю там, де він виріс, “на старій землі”, де знаходиться батьківський будинок, який він покращив, відремонтував, щоб зробити його більш комфортним для сім’ї. Він дбає про господарство, як це робили його батьки та дідусі й бабусі. Вирощує тварин, обробляє землю, як природну частину спадщини, якою зобов’язаний своїм предкам.
Зліва від альтанки знаходиться невеличка майстерня, яку Николай Марiчек використовує для своєї роботи електриком. Оскільки не залишилося місця в альтанці чи навколо неї, маленький музей розширився й довкола майстерні. Навдорі все ще зима, яка не поспішає відійти. На подвір’ї видно латки снігу, а особливо на вершечках навколишніх гір. Якщо ти трішки зупинишся, можеш почути розповіді собак, які гавкають, або щебетання птахів, які поєднуються з кудкудаканням курей та співом півнів. Дерево, яке влітку затінює двір, тепер виглядає оголеним, без крони, але тим не менше зберігає вигляд захисника двору та всіх цих скарбів, які приховують так багато історій.
Батьківська хата нагадує гуцульскі хати, які пан Николай бачив під час своїх мандрів по Україні, облицьована ззовні під дерево. Всередині – ретельно зроблені гобелени, предмети, виткані або вишиті дружиною та матір’ю, старі меблі та більш сучасні предмети, необхідні для більш комфортного життя. Кухня-прибудова, відповідно до звичаїв цієї місцевості, також була розширена і тепер має й спальні, у ній проживає мати пана Николая. Також у додатку є стара кухня, де жили батьки пана Николая до смерті його батька десять років тому. Зараз ця кімната стала ще одним невеликим музеєм предметів, тканими або вишитими матір’ю пана Миколи. Про кожну річ вона може розповісти нам цілу історію, від обраних моделей до того, як їх краще утримувати, щоб їм не зашкодила міль.
Пан Николая не може уявити свого життя інакше, як у русі. У молодості він займався легкою атлетикою, був триразовим чемпіоном повіту і займав 4 місце по країні. Похід у гори – це щось природне, він бадьорить його, розслаблєю та надихає для щоденної роботи. А історії предметів його невеликої колекції, здається, набувають іншого життя, іншого значення там, на вершині гори, куди його предки приносили їх так багато разів.